Pan-Yteplyai
Під чтивом для душі ми часто маємо на увазі щось легке, необтяжливе і душі абсолютно не зачіпає. Даремно. Часто душа просить зовсім іншого.
"Vielleicht Esther" - так в німецькому оригіналі називається книга "Мабуть Естер", недавно перекладена українською. Книга колишньої киянки Каті Петровської, яка закінчила Тартуський університет в Естонії, котра захистила дисертацію в Москві і виїхала жити до Німеччини, написана (неймовірно!) Не на рідному для автора російською мовою. Катя написала свою книгу німецькою, який почала вивчати лише в 27 років. І вже зовсім дивно, що літературний дебют письменниці, котра є носієм мови, завоював престижну німецьку премію. Втім, чому неймовірно? Вся справа в книзі.
В ТЕМУ: Анна Гавальда: 9 книг, які змінять тебе і твоє життя
Книга має підзаголовок - "Історії". Це дійсно історії про предмет кровно близькій і трагічно далекому від автора - про її власної сім'ї, європейський пазл якої Петровська збирає по крихтах. Фрагменти цього пазла розкидані долею по планеті начебто випадково, але явно з якимось містичним умислом. Прадід письменниці Озіель Кржевін,представник династії видатних логопедів, народився у Відні, до 35 років жив в Польщі, в 1915-м, в роки Першої світової війни був змушений перебратися зі своїм притулком для глухонімих сиріт до Києва. Тут він і помер восени 1939-го в самому початку Другої світової, відразу після падіння Варшави. Дружина Озіеля, прабабуся Петровської, і його молодша дочка Леля, сестра бабусі письменниці, згинули рівно через два роки в Бабиному Яру. Двоюрідний дід з боку батька Юда Штерн в 1932-му брав участь у замаху на німецького посла в СРСР і був розстріляний НКВД. Дід Василь, батько Катиной матері, потрапив в полон ще в київському котлі і пройшов весь довгий пекло концтабору Маутхаузен. Ніхто не пам'ятає імені прабабусі по батьківській лінії, що дала назву книзі, начебто Естер. "Мабуть Естер" мимохідь розстріляв німецький патруль на Лютеранській.
Лютеранська, Інститутська, вулиця Флоренції, Велика Житомирська, Бабин Яр, Кирилівська церква, Жовтневий палац ... Київ - ще один (з багатьох) пласт історій книги. А ще є сама Катя Петровська, її історія ... Так про що ця книга? Про трагедію Голокосту, про насильно розкиданих по світу залишках єврейської сім'ї? Не тільки.Історії, розказані Петровської, це картина XX століття - з війнами, що зруйнували континент, а заодно і мільйони доль; з народами, нескінченно біжать з Європи до Європи проти власної волі; з каральною машиною все одно яку ідеологію, байдуже косить людей і стирає пам'ять цілих поколінь; з сусідами гнаних, слухняно що закрили очі і що обійшов вуха; з куховарками і єфрейторами, наділеними убивчою владою; з радянським сліпоглухонімим дитинством. Але Катя Петровська недарма нащадок великих логопедів, які протягом семи поколінь вчили глухонімих говорити. Вона йде далі і вчить нас чути. Якщо не навчимося, то ми, незалежно від національної приналежності, будемо приречені знову і знову проживати проклятий досвід ненависті. Власної, або чужий. І не треба бояться того, що це не легке чтиво. Книга не легка і не важка, вона просто must read.
Фото в тексті: books-xxi.com.ua